Ця історія, про тринадцятирічного кота Масика та його прищ була би нічого не варта, якщо не згадувати про людське сумління. До чого ж тут людське сумління, скажите Ви панове, про те, що мова йде про кота. Тим паче, що живемо  в такий час, як сказав один колись зовсім відомий юморист(насправді їх було два)," Неначе на вулкані". Але навіть в такий час, коли книжки не читають, курс доляра взяв, як говорится взяв за горло не одного пересічного громадянина і справи йдуть так кепсько, що тут вже - не до котів та інші дрібниці: клятва Гіппократа - устаріла, клятва Айболіта- теж не годится, казка, хотя тут бабусі було не до казок, а клятви ветеринара - не було ніколи. Проте жодна клятва не спасе, якщо в людині, яка лікує тварин -  в очах тільки Доляр.

Отож, жила була баба, та кІт Масик, а поруч з ними добрий сусід за фахом, ветеринар, а для дітей просто Аболіт.  Жили Вони щасливо не довго, курс доляра їм цього не позволив, бабка перестала кормити свого кота ліверкою, а Айболіт зрікся свого доброго імені та став фірмою "Шанс". І трапилось так, що наш головний герой кіт Масик не витримав голодухи(на воді і хлібі, без ліверки) збіг з хати. Після довгих пошуків наша баба знайшла своє щастя, яке безсоромно з'їло ліверку, приготовлену з запасом мінімум на 2 дні і лЯгло відпочивати. Тим часом баба чесала Масика і побачила прища. Що тут було, то трудно передати словами. В уяві нещасної бабусі поруч з втратою двухденних запасів ліверки, виник величезний кліщ, який став більший за кота і навіть за того лютого і страшного доляра, якого бабка, крім телевізора  ніколи не бачила, але стільки чула про нього.

Радість пришла так швидко, що бабка забула про все страшне одночасно. Тією радістю - був гавкіт собаки. Справа не в собаці, а в сусіді, до якого привели його лікувати. Баба хватає своє котяче щастя, яке зовсім безтурбортно спало і пре його мерщій до Айболіта - сусіда. Скажу Вам таємницю, бабка наша ніколи с з ним не мала справи і думки не гадала, що сусід її ніколи Айболітом не був, а лікував нещасних тварин тільки виключно за доляри(бабка так їх називала).

І так прибігає наша бабуся з  котом і прищом до фірми "Шанс"(бабуся також про фірму нічого не знала), а її далі до кабінету, на прийом не пускають, та й  ще погрози кидають; " Куди це нагла баба прется зі своїм нікчемним котом". Бабуля сказала, що в неї велике нещастя, в Масика вискочив прищ, і що вона сусідка і врач її добре знає. Більше часу шла запекла боротьба між бабкою, котом і прищом та персоналом, пока не вийшов пан врач.

Він невдоволенно буркнув привітання бабусі, і обяцяв оглянути її котика в коридорі і після нетривалого догляду повідомив, що прища на кіті вже нема . Але бабуся образилась, підняла крик, що ці тварини і люди лякають Масика і не дають можливості знайти прища. Тоді врач перепитав, чи є гроші, і після того, як побачив 100 гривень, запросив бабу і кота в кабінет. І тут баба, озброївшись окулярами, через 15 хвилин знайшла того злосчасного прища. Але радість її була зовсім жалюгідною, ще більш жалюгіднішою за її гаменець.

Прищ виявився зовсім не страшний, а гаманець бабусі зовсім порожній. Тепер баба більше не вірить в добрих докторів айболітів, а фірма "Шанс" обгородилася від своїх сусідів без долярів, великим парканом.