Перша школа на Мальованці

Історико-краєзнавчий нарис

Випуск 1 Житомир 2002

Історико-краєзнавчий нарис присвячений 82-річниці з часу присвоєння  середній школі на Мальованці номера 1.

Автори, на підставах архівних документів та спогадів колишніх вчителів і учнів, висвітлюють найцікавіші сторінки в історії школи, розповідають про її вихованців та педагогів.

Видання розраховане на читачів, які цікавляться історією рідного міста.

Автори, педагогічний і учнівський колективи загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № І щиро вдячні депутату Верховної Ради України Сацюку В. М. за сприяння у виданні першого випуску нарису.

М.В.Мельник, Л.В.Філянович, педагогічний колектив загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1

Дуже стисло:

Починаючи розповідь про школу, не можна не згадати істо­ричного минулого рідного міста, історію місцевості, де вона зна­ходиться. Історія Житомира і Мальованки тісно пов'язана із річкою Кам'янкою. В ті далекі часи річка була повноводною, в ній води­лось багато риби, навколо росли віковічні ліси. В книзі професо­ра, Міністра Центральної Ради та Директорії Івана Фещенка-Чопівського "Хроніка мого життя" згадується, що на початку XIX століття "річка Кам'янка - майже гірського характеру, бо була з кам'янистим, гранітним руслом, шумлива й рвучка". Саме звідси і пішла назва річки. Звичайно, не можна порівняти тодішню річку з сучасною - мілководною і забрудненою розвитком цивілізації.

Саме тут, на правому високому березі річки Кам'янки, там, де вона впадає у Тетерів, виникли перші поселення древлян. Згодом на стрімких кам'янистих берегах річки виростає фортеця, яку наші сучасники назвали Замковою горою. На лівій стороні Кам'янки був густий ліс. Саме тут перші поселенці ходили по здобич, тут почали розробляти землю, щоб прогодувати себе і сім'ю, тут хо­вали померлих, загиблих воїв, що боронили населення від ворогів, від частих набігів татарів.

Історія свідчить, що ще в XIX столітті на території сучасної Мальованки був великий могильник, який нараховував більше 500 курганів. Курган був не просто земляним насипом, а досить складною конструктивною будівлею, яка відображала уявлення наших предків про потойбічний світ. Небіжчика ховали в дерев'­яній труні на рівні горизонту на спеціально підготовленому май­данчику, висипаному чистим промитим річковим піском, ями не викопували. Таким же піском його засипали. Померлого клали головою на захід, що в уявленнях давніх слов'ян символізував день вчорашній, а лицем до сходу сонця, щоб той мав змогу спостері­гати народження нового дня. Поруч клали побутові речі, запалю­вали ритуальне вогнище. Після закінчення ритуалу, коли згасне вогнище, курган вивершували грунтом у вигляді конуса і огород­жували частоколом. Із часом ці могильники зрівнялись із землею, і на них виникли поселення жителів городища, яке розросталось.

Річка Кам'янка має ще одну цікаву особливість.

Вона розме­жовує Українське Полісся і Український Лісостеп. Тому Житомир"місто, яке одночасно лежить у двох географічних зонах. "Тут, за словами відомого житомирського дослідника Г. Мокрицького,

• обмінюються результатами своєї праці трудівники лісостепо­вих ланів - хлібороби з поліщуками, які видобувають у лісі багато всілякої здобичі: і звірів, і ягоди, і мед...". Згідно з цим поділом територія Мальованки, що лежить на правому березі річки Кам'­янки, відноситься до лісостепу. Переїжджаючи або проходячи По-дольський міст, ми таким чином перетинаємо межу географічної зони.

Старожили пам'ятають, що колись південно-західна частина Житомира поділялась на три основні частини: Мальованку, Павликівку і Закам'янку. Частину сучасної вулиці Черняхівського з прилеглими провулками від Чуднівського мосту до відомого жи­томирянам магазину "Океан" відносили до Павликівки. Провулки між Кам'янкою та вулицею Піонерською, яку тепер відносять до Мальованки, колись називали Закам'янкою. Частина території, що знаходилась на південь від Піонерської, включаючи сучасну Корбутівку, мала назву Мальованка.

Існує декілька легенд про виникнення назви "Мальованка". Одна із них пов'язана з тим, що на правому березі річки Кам'янки поселенці будували свої помешкання і розмальовували їх. Всі вони були дуже гарні - мальовані. Звідси і назва - Мальованка. Одна із легенд описана у вірші колишнім учнем школи, письменником Євгеном Павленком, автором першого дослівного перекладу "Сло­во о Польку Ігоревь". За цією легендою, розбійники, які були в лісах на території сучасної Мальованки, вночі напали на купців, котрі везли товари, перебили їх і кров'ю пофарбували місцеву кор­чму При сході сонця ця корчма була як намальована. Звідси і пішла назва "Мальованка".

В історико-краєзнавчому нарисі "Середня школа № 32 ім. Калі-новича" відомий краєзнавець Микола Костриця і Руслан Кондра-тюк так описують життя тодішніх жителів: "Колись Мальованка, Павликівка і Закам'янка складали один великий район у півден­но-західній частині Житомира. Ці передмістя були населені в пере-

важній більшості бідняками і становили різкий контраст із цент­ральною частиною міста. Потрапивши з фешенебельних багато­поверхових Великої Бердичівської та Михайлівської або із затиш­них і розкішних Лєрмонтовської чи Пушкінської вулиць на Пав-ликівку, можна було подумати, що ти опинився в іншому місті. Замість дворянських особняків на високих фундаментах або ба­гатоповерхових "доходних" будинків, тут стояли невеликі, врослі в землю міщанські хатинки, часто-густо криті соломою. Прямі і впорядковані вулиці змінювались кривими немощеними провул­ками, в плетиві яких сторонній людині, що вперше сюди потрап­ляла, годі було розібратись. Через хаотичну забудову, вулиці час­то закінчувались тупиками біля приватних садиб, щоб через кілька метрів розпочатися знову. Це створювало масу незручностей для павликівських і мальованських жителів. Перед кожним із них щоразу поставала дилема - стрибати через паркан, ризикуючи нарватись на лайку господаря чи собачі зуби, або місити грязюку в обхід за два кілометри, аж попід Мальованським лісом. В сезон дощів дороги на передмісті взагалі ставали непрохідними...

Майже на початку XX століття вулиці на Павликівці, Мальо­ванці, Закам'янці не мали власних назв. Натомість існували Без­іменні провулки, що мали нумерацію від 1-го до 12-и. 

У 1846 році за велінням царя Миколи 1 було складено гене­ральний план забудови усіх губернських центрів Росії, в тому числі і Житомира. Цим планом передбачалась і забудова окраїн міста. Район Мальованки починає змінюватись. Будуються нові будин­ки, вирівнюються вулиці, їм починають присвоювати назви. Істо­рики приписують велику заслугу в розбудові Мальованки гласно­му міської думи Павлу Петровичу Свінцицькому, який уподобав цю мальовничу місцевість, оселився на ній і вирішив впорядку­вати її на власний кошт. Завдяки йому, на Мальованці з'явилась власна пожежна частина, церква, проектувалось будівництво кос­тьолу. Але головною заслугою Павла Петровича було відкриття двох шкіл - церковно-парафіяльної і міністерської. Адже до цьо­го часу переважна більшість мальованських, павликівських та за-кам'янських дітей не мали змоги здобути бодай початкову освіту.

З іменем П.П.Свінцицького пов'язано початок історії школи. Зараз мало хто знає про цю людину. На Мальованці навіть немає вулиці чи іншої пам'ятки, пов'язаної з його іменем.

У 1898 році по вулиці Старо - Костянтинівській, 3 була побу­дована міністерська школа. Приміщення включало чотири класні кімнати, учительську і коридор. Дві класні кімнати були поділені зйомною дерев'яною перегородкою і могли використовуватись для проведення масових заходів. Невелика кількість класних кімнат не могла задовільнити потреби дітей жителів Мальованки у здо­бутті знань. Тому в 1913 році до існуючого приміщення школи зроблено прибудову ще двох класних кімнат. Будівля школи стала нагадувати літеру "Н". У 1914 році над старим приміщенням з фронтону побудовано мезонін. Школу відвідували діти Мальован­ки, Павликівки, Закам'янки, Рудні.

Крім міністерської (земської) школи, поряд було ще три бу­динки. Поруч по вулиці Старо-Костянтинівській розміщувався-будинок, в якому проживав директор, по вул. Родзивілівській розташовувались будинки приходської школи і церковний будинок.

У 1917 році Житомир був невеликим провінційним містом, повітом Волинської губернії. В місті проживало менше п'ятої час­тини жителів повіту Промисловість була розвинута слабо. Пере­важало гончарство, торгівля, цегляне виробництво, на окраїнах міста - сільське господарство. Ішла перша світова війна. Багато жителів міста були демобілізовані в царську армію. Часто прихо­дили звістки про смерть рідних. Тривала війна розорювала наро­ди царської Росії, що в кінцевому наслідку привело до нестабіль­ності політичної обстановки в царській Росії.

У лютому 1917 року в Росії відбулася демократична револю­ція. Країну очолив Тимчасовий уряд. На місцях створюються ради. В березні цього року в Києві створюється Центральна рада. Зас­лугою Центральної ради історія приписує розгортання будівниц­тва української школи. Починається корінна ломка царської сис­теми освіти, шукаються нові шляхи для розвитку школи. За ко­роткий час на приватні і громадські кошти засновуються українські школи, училища різних типів (однорічні, дворічні, ремеслені, вищі тощо), гімназії, створюються нові навчальні програми для шкіл.

1 жовтня 1917 року в урочистій обстановці на базі колишньо­го Пушкінського 2-х класного училища царської школи на Мальо­ванці було відкрито міське Пушкінське вище початкове училище. У зв'язку із відкриттям училища була відправлена благодарна мо­литва. Прозвучала за творами Т.Г.Шевченка пісня "Заповіт" у ви­конанні шкільного хору та вірш "До земляків моїх". Інспектором училища (в нашому розумінні директором) було призначено К.А. Каченовського. В училищі було 4 класи. Сюди приймались діти, які пройшли початкове навчання в одночасних і двокласних учи­лищах, церковних школах і вміли писати і читати. В приміщенні школи розміщувалось і 3-є однокласне училище, в якому діти на­вчались грамоті. Із-за неможливості вести заняття одночасно в обох училищах, через нестачу класних кімнат, заняття проводи­лись у дві зміни. Зранку заняття проводились для учнів одноклас-ного училища, а з 14 години - для учнів Пушкінського вищого училища. Уроки тривали по 45 хв., малі перерви - 5 хв., а одна велика - 15 хв. Навчальний рік поділявся на 4 чверті.

Вищим органом самоуправління була Педагогічна рада учи­лища. В її роботі брали участь інспектор училища і вчителі. З січня 1918 року до неї входили батьки. Рада вирішувала кадрові, гос­подарські, фінансові, навчальні питання. Рішення приймались ко­легіально. Протокол підписували всі члени ради.

В училищі працювали інспектор школи К.А.Каченовський, його дружина А.О. Каченовська, вчителі Е.А.Непадкевич і П.П.Ми-халевич, законоучитель священик Орест Бичковський. Виклада­лись такі предмети, як російська мова, арифметика, геометрія, алгебра, історія, фізика, географія і природознавство. В тиждень навчальне навантаження для першого класу складало 17 годин, для другого - 18 годин і для третього - 21 годину. Вчителі читали різні предмети. Наприклад, інспектор училища викладав російсь­ку мову і фізику, його дружина російську мову і географію, вчи­тель Е.А.Непадкевич - арифметику, алгебру, геометрію та історію, П.П.Михалевич - арифметику, історію і природознавство. Кожен учитель мав по 16 годин, інспектор училища - 8 годин навчальної діяльності.

Прийом учнів в училище проводився рішенням педагогічної ради. Всього в жовтні 1917 року в 1-3 класи училища було прий­нято 113 учнів, в основному учнів 2-х класного училища, на базі якого було відкрито вище училище. Учні переводились в учили­ще без екзаменів.

Фінансування училища здійснювалось міською управою. Шко­ла мала рахунок у Волинській земській касі. Навчання учнів було безкоштовним.

8 грудня 1917 року відбулась педрада, на якій було розглянуто питання про українізацію училища. Були введені уроки українсь­кої мови, історії і географії України. Першим викладачем украї­нської мови і географії України став інспектор училища, а історії України - П.П.Михалевич. Рішенням педради введено вивчення французької і німецької мов. Проте вивчення цих двох мов було для учнів платним. Із зібраної суми платили заробітну плату вчи­телям французької і німецької мов, які не фінансувались з міського бюджету.

Переведення у наступні класи проводилось диференційова­но. Учні, які під час навчального року встигали з усіх предметів, переводились у наступні класи без екзаменів, окремим учням дава­лись завдання і призначалась перевірка з предметів, з яких вони не встигали або пропустили занятгя. Велика кількість учнів за­лишалась на повторне навчання. Заняття закінчувались 28-30 трав­ня. Кожної чверті проводилось засідання педради, на якій вистав­лялась оцінка за поведінку. Оцінка за поведінку зменшувалась учням за спізнення на уроки, порушення різного роду шкільної дисципліни (розмови на уроці, куріння, перевертання стільців, бійку тощо). Учні, які часто прогулювали уроки, відраховувались зі школи.

Перший прихід у Житомир більшовиків з січня по березень 1918 року вніс певні корективи в роботу школи, але школа про­довжувала працювати. Зазнали суттєвих змін навчальні програми з історії, літератури й інших гуманітарних дисциплін, які пропо­нувалось викладати на основі ідей соціалізму. Було скасовано вик­ладання Закону Божого, але за часів гетьмана цей предмет був реабілітований.

У період гетьманської республіки українізація шкільної спра­ви продовжувалась. Українською мовою було віддруковано декі­лька мільйонів підручників, які вільно продавались на ринках і купувались учнями. Спеціальним рішенням від 1 вересня 1918 року педагогічна рада пропонувала учням купувати підручники тільки певних авторів. Наприклад, з української літератури (хрес­томатія) пропонувався підручник "Рідні колоски" О.Стешенко, української мови Олени Курило, епітологія для 1-го класу і син­таксис для 2-го класу автора Абраменко, по історії словенської для 3 і 4-х класів автора Семенова та інші.

На початку 1918/19 навчального року в школі уже нарахову­валось 147 учнів, з них у 4 класі - 25 учнів. Кількість учителів, рахуючи інспектора школи, збільшилась до 5 чоловік. Навчальне навантаження вчителів складало від 15 до 19 годин в тиждень. У 1 класі в тиждень читалось 18 годин, її - 20 год., III і IV - по 23 години. Було розпочато вивчення малювання і креслення. Крім цього, відводилась одна година на Закон Божий. У неділю і свят­кові дні вводилось чергування вчителів по черзі в церкві.

У цьому навчальному році Міністерством народної освіти вперше було введено плату за право навчання. Учні змушені були платити по 40 руб за право навчання і 10 руб за вивчення інозем­них мов. Учні мали право платити дані кошти частинами. Під час великої перерви для всіх учнів за рахунок коштів міської Думи організовувалось пиття чаю.

Однак не всі учні із бідних сімей могли заплатити за право навчання. Багато з них перестали відвідувати школу. Уже 1 жовт­ня із школи через невідвідування було виключено 30 учнів. Вза­галі було правило, якщо учень пропустив заняття без пояснення місяць, то він виключався зі школи. 37 найбідніших учнів, які відвідували школу, рішенням педради звільнено від плати за на­вчання. Звільнялись від плати за право навчання і діти вчителів.

Школа сама складала кошторис, затверджувала його на педа­гогічній раді. У зв'язку із нестабільністю політичної обстановки, частою зміною влади передбачити кошти на весь навчальний рік було неможливо. Тому кошторис школи складався на три місяці. Згідно з цим кошторисом заробітна плата вчителів і прислуги про­водилась із міського бюджету. Кошти учнів за право навчання, пожертвування громадян складали його спеціальний рахунок. Чотири відсотки цієї суми відраховувались як податок до місько­го бюджету. Решта грошей використовувалась на зміцнення на­вчально-матеріальної бази школи, канцелярські витрати, на опа­лення, на оплату праці вчителів німецької і французької мов, за виконання обов'язків бібліотекаря, за виправлення письмових робіт.

На спеціальні кошти в навчальному році було закуплено в при­ватної особи мікроскоп за 1500 рублів, моделі по фізіології (око, вухо, мозок, серце) і лупу на загальну суму 350 карбованців.

У зв'язку із загостренням криміногенної обстановки в місті, почастішали крадіжки, збройні напади. Було пограбовано і вчи­теля О.П. Голубовського. Тому шкільною радою йому було надано матеріальну допомогу в сумі 300 рублів.

Опалення приміщень школи в зимовий період проводилось від грубок. Школа забезпечувала безкоштовно дровами вчителів, які проживали в шкільних квартирах. Кошти на опалення виділя­лись як з міського бюджету, так і зі спеціального рахунку школи. Для заготівлі і привезення в школу дров наймались жителі Маль­ованки, яким інспектор школи платив готівкою. У зв'язку з війною, ціни на всі товари, в тому числі і на дрова, росли. Важкою вида­лась зима в 1918-1919 роках. Дров, заготовлених влітку, не виста­чало. Довелось ще чотири рази завозити їх у школу, витративши на це додатково 2415 рублів.

У квітні 1919 року на території Волинської губернії почались бої між військами УНР та більшовицькими військами. Молодь вступала в ряди Української армії. В протоколі № 44 від 6 квітня 1919 року було відзначено, що учні 4 класу Олександр Голубєв, Олекса Добродієв і Павло Загоруйко та учень 2 класу Олександр Корнієв вступили до війська і двоє з них - Добродієв та Корнієв -уже й поранені. Тому педрада взяла до уваги поспіх цих учнів, скрутний теперішній час для навчання та їх вчинок - вступ до війська й ухвалила достроково видати їм документи про закін­чення відповідних класів.

21-а єдина трудова школа

Влітку 1919 року владу в Україні захопили більшовики. У липні Раднаркомом УРСР схвалив "Положення про єдину трудову шко­лу Української РСР", за яким у республіці вводилось безплатне навчання і обов'язковість його для всіх дітей віком від 7 до 16 років. Школа перетворювалась в "самообслуговуючу школу - ко­муну, яка грунтується на вільному вихованні".

4 жовтня 1919 року вчителі школи заслухали наказ Комісара по народній освіті про реорганізацію школи. Вона стає 21 -ою єди­ною трудовою школою.

В цей період у школі разом з інспектором працювало 7 учи­телів, не вистачало вчителів мистецтва, музики і співів, гімнасти­ки. Змінились підходи до тижневого навантаження вчителів. Учи­телю платили за час, який включав проведення уроків, підготовку до уроків, виправлення письмових робіт, постановку відповідей учнів (індивідуальна позакласна робота), класне наставництво, роботу в президії, роботу в господарській комісії, роботу в музеї, завідування бібліотекою і видачу книг, участь в роботі шкільної педради, роботу в напівробочі дні, роботу в класних і предметних комісіях, організацію і проведення екскурсій тощо. Згідно з та­кою тарифікацією вчителі школи мали тижневе навантаження від 30 до 88 годин. Як бачимо, тижневе навантаження деяких вчи­телів більш як у два рази перевищувало норму робочого часу в наші дні. Вперше для вчителів зводиться надбавка за вислугу років. Кількість уроків у день для учнів не стала перевищувати шести.

Організовується учнівське самоуправління. В обов'язки його входить контроль за шкільною і позашкільною дисципліною учнів і товариська допомога. Ядром такого самоуправління стали класні і шкільний комітети. Для організації і контролю за виконанням рішень учкому із числа його членів вибирається виконавчий ком­ітет. Вибирається представник на педагогічну раду від учкому, тому вона стала називатись шкільною радою.

Створюються шкільні комісії: господарсько-фінансова, по ручній праці, по дню вільного навчання, в які входили два вчителі і один учень.

Вперше вводяться уроки ручної праці - рукоділля. Виховання в учнів любові до праці стало повсякденною турботою вчителів. Заготовку дров у лісі для опалення приміщень було доручено ви­конкому учнів, причому ця робота була розподілена між усіма уч­нями школи. Фактично ця робота лягла на плечі батьків.

У штат школи вводиться шкільний лікар, який тарифікується так як вчитель. Ним стає О.А.Курганович. В її обов'язки входить викладання анатомії і фізіології, спостереження над хворими уч­нями, відвідування їх удома.

Вводиться вільний від занять день - середа. В цей день новий матеріал не пояснюється. Учні можуть прийти на індивідуальні чи групові заняття. Для них організовується драматичний гурток, працює хор.

Школою розглядається питання про важливість музичного і естетичного виховання учнів Мальованки. З цією метою в грудні 1920 року було придбано рояль, а на початку нового року такі струнні інструменти як балалайки і мандоліни. В школі організо­вується хор, різні вокальні групи, струнний оркестр. Чудовий шкільний хор, підготовлений учителем Венгловським К.О., нео­дноразово виступав перед учнями і батьками школи.

Організація культурного дозвілля учнів була постійно на кон­тролі педагогічного колективу школи. Як правило, на його орган­ізацію виділялись кошти. На них закуплялись необхідні матеріа­ли, костюми учасників вечора. Порядок проведення свята чи ве­чора затверджувався на шкільній раді. Щорічно на Різдвяні свята проводились вечори відпочинку. Як правило, урочисті події до радянських часів розпочинались із молитви, а закінчувались танця­ми під гармошку, а з придбанням інструментів - під рояль і струн­ний оркестр.

У зв'язку з новим загостренням подій на фронтах громадянсь­кої війни педагогічна рада школи порушує клопотання перед Гу­бернською комісією про представлення відстрочок від армії вчи­телям В.Є.Пурієвичу, А.П.Голубовському та учню Сотнічуку М.А. Потім таке ж клопотання було направлено ще на 9 учнів, які наро­дились у 1902 році.

В цей навчальний рік школа вирішує питання про проведення електричного освітлення в приміщення школи.

Завідуючим школою і головою шкільної ради став В.О.Пурієвич, В школі працювали вчителі Свінцицька Е.С., Савченко Л.С., Олійник С.С., Ненадкевич О.А., Нечай Н.М., Іванова О.В., Са-винський В.Г., Зейдель Е.А. Вперше вводиться преміювання вчи­телів і служителів (прибиральниць) школи. Премія видавалась: за акуратне ставлення до лекцій, за стаж, за тяжкі умови праці в школі, за кваліфікацію по освіті, за роботу понад норму (прове­дення екскурсій, клубну (позакласну) роботу, за завідування бібліо­текою, за підготовку вечора відпочинку для учнів тощо).

На початку 1921/22 навчального року, у зв'язку із закриттям 34-ї школи і переведенням дітей у 1-шу школу, вперше відкрива­ються рівнобічні (паралельні) перші і другі класи. Всього в школі стало нараховуватись 10 класів. У флігелі колишньої церковної школи відкривається дитячий садочок, завідуючою якого було призначено Оксану Василівну Іванову.

Згідно прийнятого закону про землю в Україні, розпочинаєть­ся перерозподіл земель між незаможними селянами і інтеліген­цією. Право на одержання землі одержують і вчителі школи. Що­річно за вчителями для обробітку закріплюються ділянки землі, які належали школі по вулицях Троянівській і Старо - Костян-тинівській. Вони одержали можливість в умовах розрухи і голоду хоч якимось чином вирішувати продовольчі проблеми.

Розв'язаний більшовиками на початку 20-х років "червоний терор", непродумана хлібна розверстка, несприятливі погодні умови, що призвели до різкого зниження врожаю, викликали го­лод в Україні. У вересні 1921 року закривається шкільна їдальня, де учні мали можливість хоча б попити чаю. Голодували не тільки діти, але й вчителі. Трагізм цього періоду видно із протоколу зас­ідання шкільної ради 29 листопада 1921 року, яка ухвалила:

1. Зобов'язати кожного службовця школи дати одного мішка
для перевезення продуктів із Ж.П.О. до школи. Ці мішки по розділу продуктів залишаються при школі весь час, поки утримання буде видаватись натурою. Коли службовець залишає посаду в школі, він має право забрати свого мішка.

2.  Служителю П.Лукашевичу, який погодився доставляти продукти із Ж.П.О. до школи, платити натурою за пуд по одному фун­тові, який вираховується з кожного, відповідно до кількості одер­жаних продуктів.

3.Перевіряти, коли саме видаватиметься частина платні про­дуктами, продуктовий ордер повинні всі службовці школи по черзі.

4.Складати й зберігати продукти до розподілу в коридорі по­мешкання по Старо - Костянтинівській, № 6.

5.Розважувати муку згодились за пропозицією шкільної ради Савченко та Савицький, а всі інші речі розважує той, хто одержу­ватиме ордер.

Господарська розруха, гіперінфляція грошової одиниці при­звели до того, що держава не змогла виконати свої зобов'язання щодо безплатності освіти. В травні 1922 року для учнів школи знову вводиться плата за навчання натурою - "в розмірі 1 пуда хліба". Учні, які не внесли платні за навчання, були виключені зі школи, але вже 31 липня цього року таке рішення було відмінене, тому що практично потрібно було закривати школу. В країні була введена загальна трудова повинність. Вводяться тарифні розряди оплати праці дорослого населення. Діти незаможних батьків та службовців, які одержують заробітну плату нижче 14 розряду, згідно з постанови радянської влади звільнялись від плати за на­вчання. Згодом всіх учнів школи згідно з інструкції ГубНО було розбито на 6 категорій відносно платні за навчання. В жовтні 1922 року за представленими довідками від плати за навчання було звільнено 111 учнів школи. Решті учнів призначається платня, яка змінюється щомісяця.

У зв'язку з тим, що Мальованка була окраїною міста, тут пе­реважало сільське господарство. Більшість жителів мали земельні ділянки, наділені радянською владою, розводили домашніх тва­рин і птахів. Діти змалечку привчались до домашньої роботи. Тому початок навчального року в школі був зв'язаний із закінченням сільськогосподарських робіт. Конкретного дня початку навчаль­ного року не було. У 1923 році він розпочався тільки 1 жовтня.

У 1922 році був прийнятий "Кодекс законів про народну осві­ту в УРСР", який закріпив курс на підпорядкування школи ідеологічним настановам більшовицької партії. В школі почали вша­новуватись такі радянські свята як День Жовтневої Революції, День Радянської Армії, День Паризької Комуни, проводиться радянсь­ка пропаганда серед школярів і місцевого населення, впровад­жується вивчення творів В.І.Леніна. Створюються піонерська і комсомольська організації.

Згадує Вигонська (Яковська) Лідія Михайлівна, яка 34 роки пропрацювала в школі на посаді вчителя початкових класів: "Я пригадую цікавий епізод з учнівського життя. Коли я вчилась в 5-му чи 6-му класі, ми мали взяти участь в перейменуванні вулиці Родзивілівської, на розі якої знаходилась наша школа № 1.1 ось нас вистроїли загонами в святковій піонерській формі. Попереду ішов горніст, барабанщик і прапороносець. Ми йшли, співали пісні і періодично кричали: "Геть пана Родзивіла! Хай живе вулиця Піо­нерська!". Це було так захоплююче. Люди вибігали з хат і диви­лись з цікавістю на нас".

Як свідчать архівні дані, щоб хоч якось наблизити навчання до життя, в 1924 році на уроках праці починає вивчатись гончар­не ремесло. Яка була база для його введення і де діти практично вчились цієї професії, невідомо.

Ще в грудні 1919 року було видано декрет про ліквідацію не­письменності серед населення країни. Ним передбачалося, що все населення віком від 8 до 50 років, що не вміє читати, писати, може вчитись грамоті. Робочий день тих, хто навчався в школах для неписьменних, скорочувався на 2 години із збереженням заробіт­ної плати. В країні створюються клуби і гуртки лікнепів. Такий лікнеп створюється і при першій семирічній школі; його у вечірній час відвідує велика кількість жителів Мальованки.

Школа підтримує тісні стосунки з пожежною частиною, що на Мальованці. В той час вона була не воєнізована. Будинки на Мальованці в основному були дерев'яні, тому тут часто виникали пожежі, багато з них - із-за пустощів дітей. Тому пожежні були частими гостями учнів школи, вчили дітей обережному поводжен­ню з вогнем. В школі створюється загін юних пожежних. Сьомі роковини Жовтневої Революції відзначаються спільним концер­том учнів і пожежних в їх клубі, тому що в школі не було ні сцени, ні декорацій, ні стільців. В подальшому школа часто використо­вувала клуб пожежних для проведення урочистих подій, вечорів" дозвілля.

В подальші роки у зв'язку із збільшенням міського населення кількість учнів у школі продовжує рости. Уже на кінець 1926/27 навчального року тут у 9 класах навчалось 285 учнів. Другі і треті класи мали по одній паралелі. Навчання розпочиналось із 8 років. 42 відсотків учнів платили за навчання. Школа була багатонаціо­нальною. Згідно архівних даних, 81 відсотки учнів школи склада­ли українці, 16 відсотків - поляки, 2 відсотки - росіяни і 1 відсо­ток - євреї і чехи. В школі працювало 16 вчителів.

В 1926 році в одному з приміщень школи була створена польська школа № 4. В ній учні навчались 4 роки. Навчання ве­лось тільки польською мовою. З 1929 року з третього класу поча­лось вивчення української мови. Умови навчання були погані. В одній класній кімнаті вчителька вчила одночасно учнів першого і третього класів, а в другій - другого і четвертого. Учні одного класу виконували письмове завдання, а другого слухали пояснен­ня вчителя з іншого предмета. Хто закінчував чотири класи, про­довжував навчання в польській школі № 14, яка знаходилась по вулиці Садовій (тепер вулиця Бориса Тена).

На кінець 1929/30 навчального року в школі нараховувалось 14 класів і навчалось біля 450 учнів. Школа ще навчалась в одну зміну; але всі класні кімнати були зайняті. Тому в подальші на­вчальні роки навчання починає проводитись у дві зміни.

У 1930 році була прийнята постанова "Про загальне обов'яз­кове навчання". Цією постановою було започатковане обов'язкове чотирикласне навчання. Учнів початкової школи не мали права виключати зі школи.

В 1932-1933 роках учні і працівники школи пережили важкі роки другого голодомору організованого сталінським режимом в Україні. Хоча наслідки цього голодомору в містах були менш відчутні, але кількість померлого від голоду дорослого і дитячого населення була досить великою. Часто на уроках діти від недоїдання втрачали свідомість. Велика їх кількість перестала відвіду­вати школу. В опухлих вчителів не вистачало сил проводити уро­ки.

Напередодні війни в країні відновились репресії. Прокотилась хвиля арештів сільського і міського населення, чистка в більшо­вицькій партії. Людей тисячами стали заганяти в тюрми. Нормою стали розстріли. Не минула ця доля і працівників школи. Був заа­рештований завідуючий школою Пурієвич Володимир Єлєфрато-вич, засланий до одних із таборів Сибіру, де і помер.

У зв'язку із ростом кількості населення міста починають бу­дуватись нові школи.

 В 1936 році на Андріївській вулиці була збу­дована школа № 32.

1 вересня цього року школа № 1 передала частину дітей 2 - 7-х класів, які жили на Павликівці, новозбудо-ваній школі. Колона святково одягнених піонерів школи зібра­лись на Мальованському майдані (тепер майдан Декабристів) біля приміщення школи і під звуки горнів і барабанів по Піонерській вулиці пройшла до приміщення школи № 32, де відбувся корот­кий мітинг, і учні розійшлися по
класах.

В кінці 40-х років школа стає восьмирічною. Учнів, які бажали продовжити навчання, переводили в 9 клас до 32 школи. Після арешту В.Є.Пурієвича завідуючим школи стає Богдан.

Завідуючим школи стає Башинський Євген Дмитрович.

Напередодні війни школа мала непогану на той час матері­альну базу. Вчителька П.М.Лонінська гордилася тим, що мала чу­дові таблиці по систематиці рослин, багатий гербарій, препарати внутрішніх органів тварин, скелети тварин. Велику роботу по ство­ренню сучасного кабінету фізики проводив вчитель М.А.Гарбург. Діяла чудова бібліотека, в якій було багато методичних посібників з усіх дисциплін. Школа одержувала методичну, науково політич­ну літературу, передплачувала різні журнали. Багато дечим школа зобов'язана вчительці О.А.Кващевській, яка зуміла організувати дитячий співочий гурток і гурток маленьких артистів і виховала в них естетичні смаки. На підшефному пивзаводі не раз "вибухав" шкільний співочий колекгив гуртка. Велику дослідницьку роботу проводили юннати школи. Зв'язавшись з Московською біологіч­ною станцією, гурток акліматизував багато нових рослин, вико­риставши прислане біологічною станцією насіння. На Жито­мирській сільськогосподарській виставці юннати першої школи отримали Похвальний лист.

Напередодні війни в місті працювало 36 повних і неповних середніх шкіл і 10 шкіл для дорослих. Для нашої молоді працю­вали кіно, театри, клуби, бібліотеки, стадіони, Палац піонерів.

Школа під час Великої Вітчизняної війни

22 червня1941 року на світанку перші фашистські бомби впа­ли на залізничну станцію міста Житомира. Почалася Велика Вітчизняна війна. Колишні учні, вчителі школи ішли на прийомні пункти військкомату, одягали військову форму і відправлялись на фронт. По-різному склалася доля цих людей. Частина з них ніко­ли не повернулася до рідного міста, рідної Мальованки. Перші дні війни були несприятливі для радянських військ. Ворог насту­пав, і вже 9 липня 1941 року, на 18 день війни, перші мотоциклі-

сти, а потім і танки з'явились на вулицях і площах нашого міста. В Житомирі встановлювались фашистські порядки. Жителі міста перетворилися в людей "третього гатунку". їх життя регламенту­валося різними наказами і правилами, порушення яких каралось концтаборами або розстрілом. Скрізь висіли таблички "Тільки для німців".

Гітлерівські кати намагались онімечити наш народ, перетво­рити цвіт нашої країни - молодь у своїх слухняних рабів. Чудову школу № 17 вони перетворили на концентраційний табір, в який зганяли молодь, щоб відправляти в німецьке рабство. Дошками позабивані вікна, змучені, змарнілі обличчя нещасних, яких спіймали гітлерівці, охорона з озброєних фріців і продажних душ поліцаїв, сльози батьків і рідних, що прийшли попрощатися, кон­вой для відправки на станцію - ось на що перетворили німці шко­лу.

Німці влаштували на житомирську молодь полювання. Ось як згадує про ці події Вигонська Л.М.: "Влітку 1943 року знову ста­лася біда. Я попала під облаву. В цей рік відправляли до Німеччи­ни всіх, хто народився в 1925 році. Майже 200 юнаків і дівчат під конвоєм погнали на житомирський вокзал і загнали в товарні ва­гони. Була страшна спека, дуже хотілося пити, і я стрибнула з ва­гона з пляшкою, щоб набрати води з крана, який був неподалік. Але фріц загнав мене назад у вагон. Після цього поїзд почав ма­неврувати, його тричі переганяли з колії на колію. І коли він зупи­нився, я знову вистрибнула з вагона. Фріц знову побачив мене і загнав у вагон. Поїзд довго стояв. Мене не покидала думка про втечу. Я вирішила переодягнутись в іншу одежу, і мені нарешті вдалося вистрибнути непоміченою, так як фріц сховався за вагон від пекучого сонця. Проводжаючих родичів і друзів було дуже багато, і я сховалась між ними".

З усіх міських шкіл, що діяли перед війною, гітлерівці зали­шили лише 11. Решта ж була закрита, а їх приміщення використо­вувались для різних господарських цілей, госпіталів тощо. На­приклад, приміщення школи № 32 ними було перетворено в ко­нюшню, а напередодні визволення міста радянськими військами спалене.

Дозвіл на проведення навчальної діяльності одержала і вось­мирічна школа № 1. Школі дозволялося вчити дітей тільки гра­моті і рахунку, пропагувати дозволялось тільки культуру третього рейху. Навчання в школі проводилось в дуже тяжких умовах. Життя в умовах окупації ставало з кожним днем все тяжчим і тяжчим. Моральне й матеріальне становище вчителів ставало гіршим. Практично вони не одержували платні і змушені були в позауроч-ний час йти на фізичну роботу, ставати чорноробочими, сторожа­ми, кур'єрами і двірниками. Директором школи фашисти залиши­ли Башинського Є.Д.

23 березня 1943 року працівники школи від місцевих патрі­отів дізнались про намір гітлерівців вивезти на катівні до Німеч­чини 9 вчителів школи. Вчителі школи розбіглися і поховалися, хто де міг. З цього дня навчання в школі припинилося.

Відродження школи

31 грудня війська першого Українського фронту звільнили Житомир від німецько-фашистських окупантів. Під грім канона­ди, коли зовсім недалеко, кілометрів тридцять від міста, були німці і часто над містом з'являлись літаки, розпочала свою роботу шко­ла. Вже 3 січня 1944 року з'явився наказ № 1 такого змісту: "Я, Башинський Євген Дмитрович, вступаю 3-го січня 1944 року до виконання обов'язків директора 1-ої Житомирської неповної се­редньої школи". Спочатку заступником директора з навчальної час­тині призначається Ткачук Ганна Антонівна, пізніше Слєпцова Тетяна Василівна.

Завдання по відродженню школи було непростим. Приміщен­ня школи не нагадувало навчального закладу: обдерті стіни, по­биті вікна й двері, кругом бруд. Обладнання школи було зруйно­вано, а решта знаходилась на збереженні в батьків учнів, що жили недалеко від школи. В таких умовах розпочала свою роботу шко­ла.

Жителі Мальованки активно відгукнулись на заклик допомог­ти школі. Вони допомагали штукатурити стіни, склили вікна і при­водили в належний вигляд класи. Батьки внесли гроші на скло та інші потреби школи. Вчителі та учні влаштовували суботники для очищення приміщень від бруду, приводили в належний вигляд інвентар школи і наочне приладдя.

Багато енергії та самовідданої праці приклали директор шко­ли, учителі та учні для того, щоб 24 січня 1944 року розпочати навчання з кількістю 544 учнів і 14 вчителів. Навчальний рік був складним. У зв'язку з тривалою перервою у навчанні, потрібно було повторити раніше вивчений матеріал. Тому кінець навчаль­ного року затягнувся і в 1-3 класах, включаючи перевідні екзаме­ни, він закінчився 4 листопада, у 4 класі - 6 листопада, у 5-9 кла­сах - 9 грудня 1944 року. Відповідно через декілька днів розпо­чався новий 1944/45 навчальний рік.

З перших днів визволення рідного міста учні школи беруть активну участь у відбудові міста, у літніх сільськогосподарських роботах. З квітня 1944 року школа взяла шефство над військовим госпіталем. Учні відвідують поранених, допомагають їм продук­тами харчування, перуть білизну, виконують іншу фізичну робо­ту, часто виступають перед ними з номерами художньої самодіяль­ності. Учнями школи була зібрана бібліотека в подарунок воїнам, які визволяли Житомир. ,

1 вересня 1944 року, у зв'язку з роздільним навчанням, на базі першої неповної середньої школи на Мальованці створюються дві школи: середня жіноча школа № 1 і неповна середня чоловіча школа № 4. Загальне керівництво над цими школами здійснює директор школи Башинський Є.Д. Завпедом жіночої школи при­значається Слєпцова Т.В., чоловічої - Ткачук Г.А.

Чоловіча і жіноча школи працюють в різних будинках. Вчи­телі школи викладають уроки одночасно в жіночих і чоловічих класах.

Про умови навчання в школі в ті далекі часи згадує колишній вчитель фізичного виховання, нині житель Мальованки Нужда Дмитро Іванович: "Під час війни і після неї працювали на пивза­воді, прополювали буряки, копали картоплю в колгоспах. Старші учні заготовляли і пиляли дрова для школи на зиму. За це нам видавали на великій перерві зі шкільної їдальні шматочок хліба, посиланий цукром".

Школа мала свою бухгалтерію. Вона проіснувала до 1970 року. З 1 вересня 1970 року бухгалтерії шкіл міста були об'єднані в цей-* тралізовану бухгалтерію.

Ішла війна. Країна працювала на фронт. В тилу не вистачало продуктів харчування. В країні була введена картонна система на хліб. На кожному підприємстві, установі, в тому числі і в школі був уповноважений по оформленню і видачі хлібних карток. Зва­жаючи на скрутне продовольче становище дітей, держава виділяє кошти для безкоштовного харчування дітей. Для учнів школи влаш­товуються обов'язкові сніданки. Хліб випікається власноручно. Деяка кількість продуктів поступає в шкільну їдальню від шкільних навчально-дослідних ділянок.

При шкільній їдальні працює кіоск, де учні можуть придбати зошити, ручки, пера, інше письмове приладдя, підручники.

В країні розгорнулася велика полеміка щодо недоцільності роздільного навчання учнів. Як наслідок такого обговорення, було прийняте рішення про відміну роздільного навчання. Тому з 1 вересня 1945 року першу середню жіночу і четвергу неповну чо­ловічу школу було з'єднано в одну середню школу № 1 з спільним навчанням. Директором школи залишено Башинського Є.Д., заві­дуючою навчальною частиною Ткачук А.А.

При 12 школах міста в 1946 році є бібліотеки, але бібліотека школи № 1 - найбільша, вона на той час містила 1500 примірників. Єдиний фізкабінет існував також у школі № 1.

Про умови навчання учнів в школі згадує вчитель початкових класів Вигонська Л.М.: "Після війни в 1946-1947 навчальному році в молодших класах було дуже важко працювати. Класи були пере­повнені по 45 - 50 чоловік. Учні були різного віку і підготовки. Доводилось з багатьма працювати після уроків. Матеріальні умо­ви були дуже важкі, діти були напівголодні і не мали в що одягну­тись. В класах теж було холодно, тісно. За партами сиділо по 3-4 учні. Взимку був такий холод, що в чорнильницях замерзало чор­нило, діти мерзли, сиділи в пальтах".

В 1946/47 навчальному році для учнів 8-10 класів знову вво-иться плата за навчання. Однак через декілька років вона була відмінена.

З жовтня 1945 року в школі за 15 хвилин до початку першого уроку для всіх учнів вводиться обов'язкова фіззарядка. Відпові­дальність за її проведення покладається на вчителів фізкультури і військового керівника, за явку дітей - на класоводів і класних кер­івників. Практика проведення таких фіззарядок проіснувала до кінця 80-х років.

Під впливом комуністичної пропаганди в середині 60-х років посилилось виховання дітей в дусі ненависті до релігії, яка ідео­логами називалась залишком капіталістичної свідомості. Про це свідчить такий запис в наказі № 16 від 4 лютого 1956 року; "Всім класним керівникам, вчителям та класоводам рішуче посилити політичне та антирелігійне виховання, добиваючись таких аслідків виховної роботи, щоб учні переконували батьків в шкідливості церкви для нашого суспільства і щоб сліпо не йшли з бабусями та матерями в церкву, а довели своїм старшим, щоб останні теж відмовились ходити в церкву". Як в дореволюційні аси вводиться чергування вчителів в церкві, але тільки для того, щоб виявляти дітей, які ходять до церкви, а потім застосовувати до них міри "виховного" впливу.

З метою вивчення рідного краю, збору колекції рослин, міне­ралів, ознайомлення з історичними місцями, в червні 1956 року був організований зірковий туристичний 3-х денний похід учнів 7-8 класів в кількості 35 чоловік по маршруту Житомир - Висока Піч (40 км).

Для перевезення вантажу, в тому числі дров, встановлена став­ка їздового, але в 1947 році в школі з'являється своя машина і по­сада водія. Дирекція школи встановлює суворий контроль за ви­користанням пального, яке закуповується за кошти школи. З до­помогою машини в школу завозиться різний вантаж, в тому числі дрова, брикет і вугілля для опалення школи.

В 1948 році була відбудована школа № 32.1 знову, як того да­лекого вересневого дня 1936 року, школа № 1 допомогла учнями сусідній школі. Знову колона учнів 2-7 класів з площі Декабристів під горн і барабан пройшла до приміщення школи № 32 і запов­нили її класи.

В 1958 році в країні ще залишалось багато неписьменних лю­дей. Урядом було прийнято спеціальну постанову про ліквідацію неписьменності і малописьменності до червня 1964 року. Тому за малописьменними і неписьменними жителями мікрорайону зак­ріплюються вчителі і кращі учні випускних класів, щоб непись­менних навчити грамоти, а з малописьменними пройти навчаль­ний матеріал в обсязі 4 класів. Дана робота виконувалась вчите­лями на громадських засадах. В результаті проведеної роботи кількість малограмотних жителів мікрорайону скоротилась, од­нак на грудень 1963 року в мікрорайоні нараховувалось ще 8 неписьменних і 18 малописьменних дорослих громадян.

В 60-х роках велика увага звертається на трудове виховання учнів, організацію самообслуговування. Починаючи з 1956 року, в шкільному хліві створюється своя кролеферма, яка в деякі роки нараховувала більше 200 голів кролів. М'ясо кролів використо­вується для харчування учнів. В 1958 році школа зобов'язувала кожного учня школи виростити вдома по 2 кролі і дві курки для шкільноїїдальні. Учні школи починають розводити голубів.

чні школи збирають металобрухт і макулатуру, заготовлю­ють лікарські рослини. Одержані кошти перераховуються на спец­іальний рахунок школи, які використовуються для звільнення де­яких учнів від плати за харчування. За рахунок цих коштів дирек­ція школи на протязі багатьох років закупляла книжки, інші цінні речі для преміювання кращих учнів в навчанні, за видатні досяг­нення в праці і спорті.

Учні залучаються до виготовлення навчального приладдя, гер­баріїв. В літній період вони часто допомагають колгоспам в дог­ляді за рослинами і зборі врожаю.

Школа має дослідну ділянку площею 0,75 га, на якій вирощу­ються різні овочі і фрукти. Учні під керівництвом вчителів виро­щують саджанці і закладають на території дослідної ділянки но­вий сад, висаджують інші декоративні дерева і кущі. Особлива заслуга в цьому питанні належить вчителю біології Кирилюку В.І. За свідченням вчителів, які працювали в той час, Віктор Іванович дуже любив природу і прищеплював дітям любов до неї. Навколо школи були клумби, на яких красувалось безліч різних квітів. Школа ніби потопала в квітах і кущах. Він вчив дітей прищеплю­вати дерева, виростив з учнями чудовий фруктовий сад.

Під керівництвом вчителя фізики Кисленка Юхима Наумови-ча в школі діє радіогурток. Учні гуртка виготовляють ряд при­ладів, які на виставці зв'язку школи з життям в квітні 1954 року були визнані найкращими. В 1960 році членами цього гуртка було радіофіковане приміщення школи.

З 1959 року при школі організовуються літні табори відпо­чинку учнів. Практика організації таких таборів проіснувала до кінця 90-х років. З 1960 року в раціон харчування учнів 1-4 класів вводиться молоко.

В 1961 році після придбання кінопроекційного апарата орган­ізовується шкільний кінотеатр. Від учнів затверджується дирек­тор, адміністратор, кіномеханіки і касир кінотеатру. Учні залюб­ки відвідують кіновистави.

Кількість учнів школи постійно зростає. Вона працює в дві повні зміни і вже не може вмістити всіх дітей жителів Мальован­ки. Самі приміщення старої школи вже не відповідали сучасним санітарним і гігієнічним вимогам: класи були невеликими, відсутній водопровід, туалет знаходився на вулиці, частого ремонту потребували грубки, які в разі несправності диміли. Тому в 1963 році починається будівництво нового приміщення школи по Троянівській, 22. Проектна наповнюваність школи 964 учні. Учні школи надавали посильну допомогу в будівництві нового при­міщення.

У вересні 1964 року відбулось урочисте відкриття нового при-міщення школи. Просторі класи, широкі коридори, чудовий спортивний зал, велика їдальня, нові майстерні гостинно зустрі­ли вихованців першої школи.

Старе приміщення школи не залишилось самотнім. В його стіни перейшла восьмирічна школа № 18 з російською мовою на­вчання. В одному з приміщень була відкрита станція юних нату­ралістів.

Педагогічний колектив школи на чолі з директором Плотниць-ким В.П. почали облаштовувати приміщення школи. Обладнува­лись сучасні навчальні кабінети, майстерні. Тільки шкільна їдаль­ня була розрахована більш, ніж на 200 посадочних місць.

В школі працювало шкільне радіомовлення. Учні мали мож­ливість почути музику, шкільні новини, розпорядження дирекції школи, органів учнівського самоврядування.

Школа славилась в місті своїми спортивними досягненнями. Починаючи з 1945 року вона неодноразово завойовувала перші місця у лижних змаганнях серед школярів міста. Коли школа пе­рейшла в нове приміщення діти одержали більшу можливість зай­матись спортом, особливо в зимовий час. Спортивний зал ніколи не пустував. Тут під керівництвом вчителів фізкультури проходи­ли різні спортивні змагання. В 60- 70-х роках школа славилась своїми спортивними досягненнями. Різновікові волейбольні ко­манди школи займали призові місця. Такі ж успіхи мали баскет­болісти. Серед учнів школи було багато переможців з бігу. Школа виростила таких відомих майстрів спорту, як братів Кжичевських та Вагнер Броніславу. Велика заслуга в спортивних досягненнях школи належить вчителю фізвиховання Кібець Тетяні Йосипівні, яка працювала в школі з 1 вересня 1953 року по 5 червня 1978 року. Під її керівництвом працювали секції з легкої атлетики та баскетболу. Школа - учасник туристичних змагань і походів. Орган­ізовувались екскурсії в Москву, Крим, Брест, Карпати, Київ і ба­гато інших цікавих місць.

В кінці 60 років в школі працюють радіогурток, танцюваль­ний, авіамодельний гуртки. Визначних успіхів школа досягла в авіамодельному спорті. Учні школи Вишенський Віктор Едуар-дович і Папіровий Андрій Михайлович є неодноразовими учас­никами обласних і республіканських змагань з авіамоделізму. Папіровий Андрій на республіканських змаганнях в 1967 - 1969 роках завоював три медалі, одна з яких - золота.

Довгий час в школі на посаді вчителя географії працював відмінник народної освіти Полубінський Франц Станіславович. Під його безпосереднім керівництвом працював гурток юних ту­ристів. Члени цього гуртка були неодноразовими переможцями міських туристичних змагань.

17-18 червня 1978 року з ініціативи директора школи Плотницького В.П. була проведена зустріч учнів школи з колишніми партизанами загону Героя Радянського Союзу Є.І. Мирковського та членами Житомирського підпільного райкому комсомолу. Уч­нями школи була підготовлена урочиста зустріч гостей. Зустріч залишила глибоке враження в її учасників та жителів Мальован­ки.

Кількість учнів школи постійно росте. Школа знову працює в дві зміни. На кінець 1969/70 навчального року в ній нараховува­лось 1081 учень. З цього часу кількість учнів починає поступово падати. Особливо зменшилась кількість учнів після трагедії на Чорнобильській атомній станції.

На кінець 80-х початку 90-х років значно зросла матеріальна база школи. Було закуплено багато меблів, технічних засобів на­вчання.

В школі з 1983 року до смерті на посаді військового керівника працював Чорновол Петро Леонідович. В колективі вчителів пам'я­тають його як чудового педагога, прекрасну людину. Він приклав багато зусиль для створення належної бази з допризовної підго­товки. З його ініціативи, наполегливості і безпосередній участі в 1985 році до приміщення школи був прибудований чудовий труб­ний стрілецький тир, проект якого розроблений ним власноруч­но, побудоване радіаційне сховище, смуга з військово-при-

кладного спорту. Він проводив велику роботу з військово-патріо­тичного виховання учнів. При безпосередній участі П.Л.Чорно-вола в школі було відкрито кімнату Бойової Слави імені О.Д.Бородія.

В 1987 році почалося будівництво шкільного спортивного ком­плексу. Організовуються суботники по корчуванню дерев, приве­денню його території в належний порядок. Уже через рік був по­будований стадіон, волейбольний, баскетбольний, з ручного м'я­чу майданчики, які були обгороджені металевою огорожею. На жаль, подальше будівництво спортивного комплексу було зупине­но. В роки перебудови і становлення української держави не вис­тачало коштів для його завершення. На кінець тисячоліття через невизначеність власника комплекс був розкрадений. В березні 2002 року він був переданий на баланс обласного пожежного управлін­ня з правом проведення уроків фізкультури на його спортивних майданчиках вчителям школи.

В 1993 році фасад шкільних приміщень був поштукатурений під "шубу".

В 1986 році була ліквідована шкільна котельня на твердому паливі. Школа стала одержувати тепло від газової котельні облас­ного пожежного управління. Однак на початок нового тисячоліт­тя через багато незалежних причин температурний режим при­міщень школи не відповідав санітарно-гігієнічним нормам. В березні 2002 року за допомогою депутата Верховної Ради Украї­ни Сацюка Володимира Миколайовича були знайдені спонсори, за кошти яких була побудована шкільна котельня на газу і поча­лись відновлювальні роботи на спортивному комплексі.

26 квітня 1986 весь світ здригнувся від вибуху на Чорно­бильській атомній станції. Тисячі людей, ризикуючи своїм жит­тям і здоров'ям, боролися із невидимим ворогом і зуміли прибор­кати його. В числі перших в ліквідації Чорнобильської аварії прий­мали участь і воїни-пожежники Житомирського гарнізону. Багато з них полягли смертю Героїв. Для вшанування їх подвигу 24 квітня 1999 року на території школи було відкрито пам'ятник 'Пожеж­ним, які врятували світ", побудований обласним управлінням державної пожежної охорони.

Детальніше