Тато вітає доньку з дитсаду,

А вона заплакана, прямо стало лихо,

Стоїть  та й плаче, що більше не сяду,

З Сашком – за парту і зовісм тихо.

Тату це важливо, не смійся тільки,

Розповідай по правді, що таке кохання?

Чому  завжди не хватає стільки,

 Хоть капельку здійснити  просте бажання.

Один, лише  поцілунок плекаю!

То ж бо противний,  він  серця не має,

Хватає  волосся, капелюшок знімає,

Цей бовдур,  тату, так мене вітає.

Татусь  шепоче:"Відкрию тайну,  Даша",

 - Усміхнулась доченька, радість в оченятах,

"Своїх почуттів злякався твій Саша,

Зовсім не вміють  кохати  хлопята".