Пятница, 29.03.2024, 16:20
Приветствую Вас Гость | RSS
Форма входа
Категории раздела
Гороскопы [3]
Отдых [4]
путешествие
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0





E853043424077

R830662297895

Z874355839447

Дружим в соцсетях
Поиск
Друзья сайта

Учись, чтобы учить других!

Главная » 2020 » Июль » 30 » Два файла
19:22
Два файла

В одном из  облаков Гугла, на виртуальном диске drive.google, размещалась  папка Irina. В ней, уютно  пристроились два файла: текстовый и ПДФ с одинаковым именем Chvo chvo.doc  и chvo.pdf, которое  обозначало  сокращенное  название книги – подарка Choloviky v ofsaydi.

Оба файла были совсем разные, но чувствовали себя  одинаково -  как  на курорте: ни вирусов,  ни надоедливых программ,  ни флешек и даже жорстких дисков.

 Текстовый файл chvo.doc  прекрасно помнит  еще дискеты, вечно ламающиеся  и с постоянной не  хваткой  свободного пространства  на диске и мучения, связанные с досовскими программами архивации и сжатия данных.

И как не вспомнить дисководы – устройства   А и В, которые пропали вместе с дискетами. Как в детской считалке: Кто остался на трубе? А – не стало, В –резерв, второй  дисковод редко исользовался на ПК. Остался жесткий или системный(логический) диск С, который звучит как Це.

Да и сама дисковая операционная система MS-DOS(досовская),  в которой             Я был создан, ушла в историю, чуть ли не с криком, загрустил Текстовый файл!

    Не ужели  досовская,  когда то была классной системой, вдруг  заинтересовался файл ПДФ.

 Каждая  система имеет свои особенности, в MS-DOS используется набор  найпростейших команд,  для  управления папками и файлами и в этом Ее  привлекательность. Прошло больше 20 лет и вот пример,  как      это  было тогда  - создание  файла  chvo.doc,  в  папке Irina,  на диске  D.

Win +Rcmd            // Задаем командную  строку(MS-DOS);

C:\Users\Администратор>D:    //Переходим  на  диск  D;

D:\>md Irina               //Создаем папку      Irina;

D:\>cd Irina                          // Переходим  в  папку Irina;                        

D:\Irina>copy con chvo.doc        // Создаем (Меня)  chvo.doc;

Karel Polachek,                    //Вводим текст

Choloviky v ofsaydi.

 65-66 st.

^Z                        //После ввода текста, Нажимаем F6    или      Ctrl Z;

Скопировано файлов:         1.

D:\Irina>type chvo.doc       //Просматриваем текст  файла chvo.doc.                                                                                                                              Karel Polachek,

Choloviky v ofsaydi.

 65-66 st.

Текст файла включает :автора и название   книги, а  65-66 st. отсутствуют.

Благодаря отсутствию этих   страниц   в 1998 году, в  MS-DOS, размером   63 байта, появился    Я, признался текстовый файл.

Затем в январе  2011 года, вместе с папкой Irina,  был загружен в облако Гугла, drive google.                       

А Я, Формат переносимых документов (PDF),  размером  8,58 МБ  (мегабайта), сохранил все -  185 страниц,  включая   текст  на украинском языке,  шрифты, изображения и сам макет  книги Карела Полачека,  Мужчины в офсайде. Был скачан виде файла Choloviky-v-ofsajdi-Z-zhyttya-klubnyh-ubolivalnykiv - Karel-Polachek.pdf и  в апреле 2019 года, переименован chvo.pdf, и загружен  в  папку Irina облако Гугла, drive google, в июне 2020 года, где встретился с вордовским документом, тоесть с Тобой - Doc(Док)!

Интересно, если  сейчас, находимся на виртуальном диске, в облаке, являемся ли,  Мы, файлами. По определению файл – это поименованая область на диске или другом накопителе. Я хочу сказать, что в облаке отсутствует файловая система, ввиде таблицы с к примеру, с ячейками 4 байта.

Просто, Мы файлы, благодаря подаренной книжки в 1972 году, стали частью драгоценной памяти, а не набором  ячеек, не зависимо от используемой файловой системы или другого расположения в Интернете. Сейчас июль 2020 года, прошло 48 лет и чем больше  пройдет времени с тех пор, тем дороже будет эта память.

К большому  нашему  расчерованию, таких файлов, как Мы, или их цифровых  копий, может быть огромное количество, а вот ЛЮБИМАЯ КНИГА -  только Одна, хотя тираж только этого издания

составил – 100000 экземпляров. Нет такого суждения и вряд ли когда  - нибудь будет: Любимый файл и как бы не было удобна аудиокнига или крутой  видеофильм, они никогда ни заменят человеку, ЛЮБИМУЮ  книгу в печатном издании.  

      P/s

   Карел Полачек,

Чоловіки в офсайді.

Сторінка 65 

ПРО  СТРАШНОГО

ПАНА  ШЕФЕ ЛІНА

— Скрізь  у  мене  самі  конфлікти, — подумав  Еман-мо-

лодший,  коли  двері  за  ним  зачинились.  У  думках  перед  ним

постав  образ  пана  Шефеліна.  Хто  такий?  Це  батько  панно­

чки  Емільки  і,  крім  неї,  ще  сина-школяра.  Це  чоловік  з  чор­

ними  понурими  вусами  і  похмурих  поглядів  на  життя.  Ви­

ховуючи  дітей,. він  керувався  простим,  але  дійовим  прин­

ципом.  На  думку  пана  Шефеліна,  у  теперішніх  дівчат  у

голові  один  вітер.  Тому  найкраще  зняти  пасок  і  вигнати  їм

  голови  марні  думки.  Пан  Шефелін  не  терпить,  щоб  його

дочка  щось  затівала.  Пані  Шефелінова  не  згодна  з  ним.  Ба

навіть,  здається,  має  чоловіка  за  старого  блазня,  який  не

розуміє,  що  дівки  повинні  гуляти  поза  домівкою,  і  якщо

хочуть  вийти  заміж,  мають  зустрічатися  з  чоловіками;  зро­

уміло,  легковажних  учинків  пані  Шефелінова  теж  не  тер­

пить.  Але  ця  дама  дуже  рідко  має  нагоду  висловити  думки

вголос,  бо  пан  Шефелін  вважає,  що  дружину  теж  слід  вихо­

вувати  паском.

Вчора  Еман-молодший  проводжав  панночку  Емільку  до­

дому  на  Нуслі.  Дівчина  була  замріяна,  не  кривлялася,  не

реготалася:  знайомство  виявилося  серйозним.  Дівчата  з  са­

лону  це  визнали,  і  повага  до  Емільки  зросла.  Цравда,  вони

казали,  що  Еман — хлопець  не  їхньої  мрії,  але  Емільці  він

дуже  підходить.

Еман  завжди  прощався  з  дівчиною  на  кордоні  району

Нуслі.  Вона  не  дозволяла,  щоб  він  супроводжував  її  аж  до

воріт,  бо  це,  казала,  дуже  небезпечно.  Але  вчора  вони  заба­

лакались,  і  схаменулися  біля  самого її дому.

Раптом  із  сутінків  виринув  страшний  пан  Шефелін.  По­

бачивши  свою  дочку  в  товаристві  молодика,  він  страшенно

розгнівався  і  почав  кричати  на  Емільку.  Чи  не  пора  вже

йти  додому?  Чи  не  хоче  вона  дістати  по  шиї?  Чи  не  хоче,

щоб  тато  навчив  її,  як  тягатися  з  хлопцями?  Після  цього

грізний  батько  звернувся  з  такими  ж  запитаннями  до  Ема-

на.  Чи  не  хоче  він  познайомитися  якнайближче  з  паном

Шефеліном?  Чи  не  хоче  він  щезнути  з  обрію  перше,  ніж

пан Шефелін  переб’є  йому руки  і  ноги?

— І  взагалі,  хто ви  такий?

Еман  спокійно  і  гідно  відрекомендувався.  Коли  пан  Ше­

фелін  дізнався,  що  пан  Габаско  з  Жижкова,  то  мало  не

збожеволів.  Бо  Жижков  в  уяві  нусельського  громадянина

був  місцем  гріха  й  злочину.  Еман  вирішив,  що  найкраще

поступитися  перед  розлюченим  паном.

—  Босяк  з  Жижкова,  цього  ще  мені  не  вистачало, — гар­

чав  розлютований  батько,  ведучи  зарюмсану  Емільку  додо­

му.

Цього  разу  пані  Шефелінова  була  однієї  думки  зі  своїм 

чоловіком.  Вона  також  вважала,  що  Нуслі — це  місто  доб­

рочесності,  а  в  Жижкові  панує  розпуста.  Вона  була  често­

любною  і  викохувала  горді  ідеали,  мріючи  віддати  своїх

дочок  заміж  до  Праги,  або  принаймні  за  нусельських  ремі­

сників.

Емілька  хотіла  вмерти.  Вона  вже  бачила  себе  в  труні  в 

білому  вбранні  з  шовкового  креп-жоржету.  Власне,  ні,  тепер

модний  креп-ромен  по  сто  п’ятдесят  крон  за  метр.  І  весіль­

не  вбрання  з  такого  матеріалу  їй  дуже  личило  б.  Шлейф

був  би  надзвичайно  довгий,  плаття  оздоблене  миртою.

Господи,  яка  то  була  б  краса!  Таке  весільне  плаття  вона

бачила  в  одному  журналі  на  фотографії.  Виходила  заміж

якась  англійська  леді.  Шлейф,  наче  біла  піна,  покривав  усі

сходи  храму.  У  нареченого  були  вуси  і  циліндр.  Вона  також

хотіла  б  мати  таке  весілля,  дівчата  б  їй  заздрили,  але  тепер

кінець,  ніякого  весілля  не  буде.  Емілька  змарніє,  нещасна

любов  вкоротить  їй  віку,  серце  її  розірветься,  і  дівчата  гір­

ко  плакатимуть,  забачивши  її  в  труні.  Вони  куплять  їй  бу­

кет  тубероз,  що  це,  власне,  таке,  туберози?  В  романах  зав­

жди  про  них  пишуть,  але  вона  таких  квітів  не  бачила,  хто

знає,  які  вони.  А  втім,  білі  троянди — теж  непогано.  А  щодо

тата,  то  він  певно  шкодуватиме,  але  буде  вже  пізно,  він  мав

думати  раніше  і  не  втручатися  у  кохання  двох  молодих 

людей.

Дівчата  з  салопу  пані  Шмальфусової  одразу  ж  на  дру­

гий  день  довідались,  що  в  Емільки  нещасна  любов,  і  дуже

заздрили  їй,  бо  тепер  нещасна  любов —  це  велика  рідкість,

її  можна  побачити  лише  в  кіно.  І  всі  вони  разом  забажали

мати  нещасну  любов,  навіть  та  руда  Андела  з  товстими  но­

гами.  Пані  Шмальфусова  також  пройнялася  симпатією  до

Емільки  через  те,  що  батьки  чинять  опір  її  вірному  кохан­

ню,  і  пообіцяла  призначити  її  приймальницею  замовлень,

хай  тільки  вона  буде  спокійною.  Пані  директорка  пообіця­

ла  також  поговорити  з  паном  Шефеліном,  тому,  що  її  дів­

чата  повинні  мати  лише  щасливе  кохання,  бо  нещасна  лю­

бов  не  приносить  користі підприємству.

А  Еман  не  думав  про  смерть.  Він розмірковував, як по-

мститися  пану  Шефелінові.  Він  мусить  йому  відплатити  не

лише  за  свою  особу,  а  й  за  місто  Жижков,  яке  цей  пан  не­

розважливо  зганьбив.

«Розправлюсь  з  ним,  як  з  командою  провінціальної  лі­

ги!»  —  вирішив  пан  Габаско-молодший.

Сторінка  66         

        НЕПРИВІТНА  РОЗМОВА

МІЖ  АКАЦІЄЮ  І  ПЛИТОЮ

Опівдні  батько  й  син  сіли  за  стіл  у  напруженому  мовчан­

ні.  Спосіб,  у  який  пан  Габаско-старший  поставив  перед  си­

ном  тарілку,  свідчив  про  те,  що  батько  не  збирається  дотри­

муватися  етикету.

«Жбурляє,  немов  собаці»,— похмуро  подумав  Еман-мо-

л од пгий.

«Ще  цього  бракувало,  щоб  я  впадав  коло  гультяя!» «

теж подумки відповів  Еман-старший.

Еман-молодший  дістав  повний  обід,  щоб  не  казали,  ніби

батько  морить  свого  негідного  сина  голодом.  Але  бурячка

до  м’яса  батько  поклав  лише  собі.  Цей  жест  мав  показати,

що  син,  залишивши  підприємство  папа  Начерадця,  позбувся

поваги  свого  батька.

Це  був  давній  засіб.  Коли  Емая  ще  дитиною  гнівив  сво­

їх  батьків,  йому  не  давали  бурячка  до.  м’яса:  така  була 

кара.

А  син  ліниво  ворушив  щелепами,  усім  своїм  виглядом

показуючи,  який несмачний обід.

Батько  Еман  підвівся  з-за  столу,  підійшов,  устромивши

руки  в  кишені,  до  вікна  і  промовив,'  звертаючись  до  акації

на  подвір’ї:

—  Дехто  гадає,  що  вони  на* дурничку  набиватимуть  со­

бі  черево,  а  з  ними ще  панькатимуться.

Син  Еман,  в  свою  чергу,  звернувся  до  плити:

—  Дехто  гадає,  що  їм  на  колінах  дякуватимуть  за  та­

рілку  пійла.

Батько  Еман,  підвищивши  голос,  сказав  акації:

—  Якщо  для  декого  мій  обід  пійло,  він  може  не  їсти

його,  чи  не  так?

Плита почула  таку  відповідь:

—  Докоряти  за  їжу  негарно.

На  що  акація:

—  Хай  ідуть  до  ресторану,  там  готують  для  великих

панів.

Син  Еман  сповістив  плиту,  що  декому  дуже  весело.

Тато  Еман  натякнув  акації,  що  батько,  покараний  таким 

сином,  взагалі  не  може  веселитися.

Розмова  між  акацією  і  плитою  тривала  в  такому  тоні,

аж  поки  акація  не  дійшла  до  температури  кипіння  і  не 

сповістила  плиту,  що  наведе  врешті  порядок.  А  коли  пли­

та  поцікавилася,  який  це  буде  порядок,  акація  багатознач по  заморгала,  мовляв,  побачимо.  Плита  трусонула  чубом  і

заявила,  що  гаразд.  «Нічого  не  гаразд,—  зауважила  ака­

ція,— це  буде  ще  гірше».

Цієї  миті  відчинилися  двері,  і  до  кімнати  увійшов  пан 

Hачерадець,

 

      скачать всю книгу                                                                       

Просмотров: 155 | Добавил: sergqy | Теги: карел Полачек, книга, ДОС, Файл | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Copyright Цокол Сергей Александрович © 2024 Конструктор сайтов - uCoz