Літо, червень, птах якийсь щебече,

Аж в тому лісі, що геть стоїть.

Там,  звірі й птахи зібралися вже,

Напевно на нараду, гомін аж сюди біжить.

Щось лячно так ричить, неначе як ведмідь:

-  Ці птахи - дармоїди в лісі, уявіть собі, вони,

Щебечуть, далі яйця, крики та рвуться у політ!

А потім знову в зграї, на південь, до весни.

А тут ці комари та мухи, вже достали!

Життя нема, п’ють кров без жалю,  далі.

Я пропоную, хватить щебетати про любовні справи,

Або комари та мухи, чи геть, летіть якнайдалі!